Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 905/3676/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Грека Б.М., Кондратової І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року у справі № 905/3676/14 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до приватного підприємства "Н-Транс", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача про стягнення 49 490 грн. майнової шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач звернувся до страховика з повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, з пропуском встановленого законодавством строку.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2015 року протилежні за змістом щодо предмету спору рішення судів попередніх інстанцій скасовано, і справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.2016 року (судді: Ніколаєва Л.В., Шилова О.М., Паляниця Ю.О.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року (судді: Ушенко Л.В., Колядко Т.М. М'ясищев А.М) резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишено без змін з мотивів, викладених в постанові.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова апеляційного господарського суду є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 07.03.2017 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 29.12.2011 року у м. Донецьк по пр. Ілліча сталася дорожньо-транспортна пригода між автомобілем Mersedes Bens державний номер НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_5 та автомобілем DAF державний номер НОМЕР_4, з'єднаного з напівпричепом TRAILOР державний номер НОМЕР_5, що перебували в оренді відповідача, під керуванням водія ОСОБА_4

Винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_4, що підтверджується постановою Калінінського районного суду міста Донецька від 03.02.2012 року у справі № 522/399/12.

На момент вчинення ДТП ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем згідно з наказом від 28.11.2008 року № 99/к. Наказом від 29.03.2011 року № 17/5/к за ним закріплений сідловий тягач марки DAF державний номер НОМЕР_4 та напівпричеп TRAILOР, державний номер НОМЕР_5.

Цивільно-правова відповідальність на автомобіль DAF державний номер НОМЕР_4 була застрахована шляхом укладення відповідачем з ПАТ "Страхова компанія "ВУСО" договору, що підтверджується полісом від 13.04.2011 року № АА/3692030, а на напівпричеп TRAILOР, державний номер НОМЕР_5 - з НАСК "Оранта" (поліс від 14.11.2011 року № АА/7547984).

Власником пошкодженого транспортного засобу Mersedes Bens державний номер НОМЕР_6 є ОСОБА_6, а заявником (постраждалою особою) або його представником є ОСОБА_5, про що зазначено у страховому акті від 13.04.2012 року № с1313-24а.

03.01.2012 року ОСОБА_5 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідач про вчинене 29.12.2011 року ДТП повідомив позивача заявою від 10.01.2012 року, мотивуючи причини пропуску строку звернення тим, що з 31.12.2011 року по 09.01.2012 року згідно з наказом ПП "Н-Транс" від 29.12.2011 року № 63/к були вихідними днями.

Висновком експерта від 30.01.2012 року № 100 встановлено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля Mersedes Bens державний номер НОМЕР_6 складає 90 961,52грн.

Згідно із Страховим актом позивача від 13.04.2012 року № 1313-24 за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу від 14.04.2011 року № АА/3692030 зазначене ДТП визнано страховим випадком та вказано суму страхового відшкодування, яка склала 49 490 грн. і була виплачена ОСОБА_7 13.04.2012 року.

Предметом даного судового розгляду є вимога страховика до страхувальника про стягнення в порядку регресу виплаченого відшкодування потерпілій особі, у зв'язку з неповідомленням страхувальником у встановлений законодавством термін про настання страхового випадку.

Судом першої інстанції висновок про відмову в позові обгрунтовано тим, що сам лише факт неповідомлення страховика про ДТП у встановлений законодавством строк не може бути покладено в основу судового рішення про стягнення в порядку регресу сплаченого ним страхового відшкодування. При цьому судом зроблено висновки про правомірність отримання ОСОБА_7 страхового відшкодування від імені власника забезпеченого транспортного засобу на підставі довіреності та з огляду на положення законодавства, а також не прийнято розписку ОСОБА_5 від 05.03.2012 року в якості належного та допустимого доказу добровільного відшкодування ОСОБА_4 матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, з огляду на відсутність у ній відомостей про автомобілі, за участі яких сталося ДТП, та ідентифікаційних даних й підпису особи, яка сплатила кошти.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції про відмову в позові, не погодився з висновком цього суду щодо обґрунтованості виплат страхового відшкодування ОСОБА_7 на підставі довіреності від 30.08.2010 року, за відсутності заяви самої ОСОБА_7 про виплату їй такого відшкодування, оскільки виплата страхового відшкодування особі, яка не зверталася до страховика з відповідною заявою, є власним ризиком страховика і не є підставою для відшкодування їй в порядку регресу такої виплати.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами підпункту "ґ" пункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Законом України від 17.02.2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"було викладено в новій редакції, зокрема, розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 цієї статті. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні пункти та підпункти статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до підпункту 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Зазначена правова позиція у подібних правовідносинах наведена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року № 6-284цс15.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, господарські суди встановили, що відповідач пропустив встановлений законом строк повідомлення страховика про ДТП за відсутності поважних причин такого пропуску, однак у даному випадку факт настання страхового випадку та його обставини ніким не оспорюються; він зафіксований правоохоронними органами, водій, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; про факт настання ДТП позивача було повідомлено потерпілим письмовою заявою від 03.01.2012 року; сам позивач факт настання страхового випадку визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті спору про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з наведених касаційною інстанцією мотивів.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про відмову в позові.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законним й обгрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Б.Грек

І.Кондратова